Що зміниться, якщо 100 днів не їсти солодкого

(спойлер – дуже мало чого)

Ймовірно, є мало речей, які я люблю настільки, як солодощі. Люблю шоколад, чорний, молочний і навіть, прости господи, білий, люблю найрізноманітніші цукерки від натуральних і крафтових до дешевих желейок по 50 грн/кілограм, я люблю торти, еклери, муси і суфле, тістечка і кекси, і печиво, і вафлі, як бельгійські, так і Артек, желе і йогурти, батончики і марципани, драже і карамель, джеми, варення, конфітюр, пастилу, мармелад, щербет, лукум, чурчхелу, халву, цукати, грильяж, зефір, і все це полите згущівкою, медом, солодким кремом чи шоколадною пастою.

Щоб зводило щелепи, щоб цукор в крові стрибав вище неба-вище неба. І якщо немає улюбленого шоколаду – давайте вже ту десятирічну іриску, якою можна шкрябати алмаз, нічого, якось розжую, не пропадати ж добру.

Я належу до того щасливого типу людей, які безболісно перестають курити (і ще менш безболісно починають:), мене ніколи сильно не затягував алкоголь, я взагалі не п’ю каву, але солодощі – це зовсім інше. Я той чувак, який може зберігати терпіння щодо всього, але завжди накинеться на зефір/мармелад.

Як ви розумієте, 100 днів без солодощів були складними.

Колись я вже намагався не їсти солодощів протягом місяця. Це було у грудні, я збирався протриматись до кінця наступного року, але десь в 20-х числах вирішив, що хуй з ним, я не проміняю свою радість від поїдання солодощів ні на які коврижки, хіба на солодкі коврижки, тоді да, тоді проміняю.

Але я вигадав собі 30 проблем на 500 днів, запрігся – то й тягни. Була відпустка в Барселоні, в мене був хороший і оптимістичний настрій, я порахував, що до планової дати народження сина лишається трохи більше 100 днів і подумав, що ось вона нагода, давай, берися. Взявся.

Увечері перед початком я вечеряв шоколадом, солодкими желатиновими смужками, вафлями і полуницями. В наступні 100 днів максимум, що я міг собі дозволити – полуниці. Життя бентежне.

Давайте одразу про правила: я вирішив не їсти того, що можна вважати солодощами або десертом. Тому це відпадали не тільки класичні солодощі, але і, наприклад, дієтична кола і соки, йогурти з цукром, майже будь-яке печиво тощо. При цьому я вживав деякі продукти, що містили цукор, але в кількостях, які не впливали на смак, наприклад, хліб. Також їв те, що було солодким природньо – фрукти і сухофрукти, виготовлені без додавання сиропу.

В перший же день пам’ятаю, як сидів на горі Тібідабо, Катеринка їла заморожений солодкий йогурт з шоколадом, орео, полуницями і солодкими сиропами, а я пив мінералку. В обличчя дув сильний вітер і я розумів, що ось він – вітер злих перемін з пісень Пугачьової, який відносить від мене все, що я так люблю.

Виявилось, що якщо у відпустці справлятися без солодкого так-сяк виходить, то у важких робочих буднях складніше. Можливо, був нервовіший і зліший, ніж зазвичай. Можливо, я злий і нервовий завжди, а тоді просто зміг акцентувати увагу на своїх хибах.

Перший місяць пішов на пошук замінників. Виявилось, що більшість сушених фруктів – ще та гидота. Родзинки – більш-менш, але субститутом солодощів їх вряд чи назвеш. Фрукти заходять добре, але рятують частково. І тільки сушені фініки тягнуть на повноцінні солодощі. Ну, ті, від яких зводить щелепу, зовсім трішки, але зводить.

Я спрагло чекав двох речей: 1) що після 21 дня сильно попустить (адже недарма в дурацьких книжках пишуть саме про 21 день); 2) що я суттєво схудну. Виявилось, що нє.

З часом справді попустило і потреба солодкого стала меншою, але в мене це сталося десь за півтора-два місяця після відмови. Кілограми теж не поспішали йти. І хоча сумарно за 100 днів я скинув близько 5 кілограм, але тут допомагали іще два фактори: 1) я жер як не в себе перед початком і вийшов тоді на пік своєї ваги за життя саме перед початком; 2) у мене ще з’явився челендж про фото топлес, а тому я просто почав жерти менше. Втім, відмова від солодкого справді допомагала сикнути вагу. Можу судити хоча би по тому, що після повернення до солодощів я перестав втрачати вагу і навіть набрав півкіло за перші 10 днів. Все це в межах похибки, але все ж.

Що іще було складно під час 100-денного цейноту? Дивитися, як солодощі їдять інші. Катеринка, друзі, колеги, родичі, перехожі в парку і актори в кіно. Я типу тримався молодцем і казав щоразу, мовляв, їжте на здоров’я, на мене це ніяк не впливає. Але на мене це впливало. В цілому, негативно.

Десь ближче до екватору стало справді легше. Відпала навіть потреба мало не щодня їсти фініки. Солодощі перестали снитися (щоб повернутися в останні тижні). Торг і депресія були позаду, я змирився.

В районі 60-го дня про солодощі я вже частіше жартував, ніж справді думав. Казав, що на 101-й день куплю і з’їм цілий торт. Описував, як буду розводити цукор і колоти його одразу у вену. Але це вже були радше фантомні болі, ніж щось, що реально і постійно хвилювало.

Що було дивним, так це те, що поїдання солодощів знову почало снитися десь на 80-му дні. Проте вже не за сценарієм, що я їм щось солодке і мені ахуєнно. Снилося, що я з’їдаю щось солодке і розумію, що челендж пройобаний і треба починати з початку. Це вже був страх втрати, а не потреба солодкого. Sweet dreams are made of this, who am I to disagree?

100-го дня я справді чекав. По-перше, бо це вивільняє мені руки щодо того, що я можу вживати у їжу, а свобода це завжди добре. По-друге, цей день збігався з днем, коли я зможу знову вживати алкоголь. Нарешті, у цей же день мав би народитися син, який пройобував усі дедлайни і суттєво запізнювався у своїй появі на світ.

Втім, сам 101-й день був скромніший, ніж я собі уявляв. У офісі на обід я купив половину сирної запікарки з чорницею (цукор є у складі, але не трушні солодощі) і горішок зі згущівкою (трушні солодощі). З незвички, смак здався засолодким, приторним. Майже зводило щелепу. Все як я люблю, коротше кажучи.

Я так і не купив і не з’їв цілий торт. По-перше, боюся, що тепер вже не подужаю справді багато солодощів (хоча це питання дискусійне). По-друге, через 300 днів фотосесія топлес і торт, який стирчить з пуза – не найкраща в неї інвестиція.

Що ж принципово змінилось? Очікувано, ніяких чудес. Кожен перший блогер, який робить щось подібне, неодмінно писатиме про краще самопочуття, чистіші думки чи щось подібне. Я не блогер, тому можу дозволити зізнатися – хуйня. Ну або ж психосоматика. Ніяких принципових змін. Ніякої трансформації свідомості. Вся різниця – раніше їв солодке, потім не їси, а потім їси знову.

Що ж я відчув насправді – моя залежність від цукру не така вже й залежність. Що, в цілому, я можу жити без цього. Що ми, – люди, а не блогери, – взагалі можемо звикнути до будь-чого. І з часом все відчувається, як і раніше, навіть якщо цукру менше. Просто ти навчаєшся іще в одному вимірі боротися з собою. Але «якщо ти весь час боровся з собою, то хто сказав, що це боротьба»?

Чи буду я їсти солодощі надалі? Ще б пак. Це приємно, і це зручно – суттєво розширюються опції того, чим ти можеш поснідати чи повечеряти. Можливо, буду їсти солодощів менше, ніж їв раніше. Точно любитиму їх не менше: шоколад, зефір, щербет і оце все-все. Странною любовью.

Опять мне кажется что кружится моя голова, мой шоколадный, я не права.