Чи боїшся ти 30?

Є речі, які лякають трішки. Наприклад, фільми жахів, темні сирі підвали, рахунки за опалення або потреба їхати в метро о 18-19-й годині. Є те, що відверто жахає. Як клоуни, серіал “Чи боїшся ти темряви?” коли тобі 11, або президентство Зеленського (що, в принципі, близьке до страху клоунів). Але є речі, від яких стине у жилах не тільки кров, але й жовта і чорна жовч зі слизом в перемішку. Наприклад, що тобі скоро 30. Жах чи то хтонічний, чи то їбічний.

Наскільки ти роки прожив, а наскільки просрав – питання філософське. З одного боку терезів можна покласти чудову дружину, непогану роботу, житло, пристойну ничку на чорний день і глибокі експертні знання в сортах бердичівського пива. З іншого боку – наче й нічого, але це не таке нічого, яке просто відсутність чогось, а оте гайдегеріанське ніщо, всеохоплне і всепоглинаюче. Ніщо, в якому стільки всього нереалізованого, недореалізованого, реалізованого, але не так, як хотілось і реалізованого, але пройобаного в останній момент, що ой-йо-йой. І внутрішній Наполеон розлючений.

Думаю, це норм, бо існує три опції: або у вас щось схоже, або вам за 40, або ви самовдоволений мудак без амбіцій. А оскільки я – самовдовлений мудак з амбіціями, – хтонічний жах від близьких 30-ти тут же, при мені.

Здається, в мене ще є час. Якщо бути точним, 420 днів на зараз (або ж 500 днів на момент, коли я почав цю гру). Наче, можна встигнути багато чого. Але ж ми знаємо, як це працює: спершу прокрустове ложе прокрастинації, а потім пройобані дедлайни, гнів, торг, депресія, прийняття. Тобі вже нічого не треба, бо ти вже нічого не встиг.

Проектний менеджмент вчить, що має бути серйозний підхід. Спрінти, діаграми Ганта та інший канбан. Ну а я з дитинства мав сентимент до концептуально-переускладнених іншомовних слів. Ок, виклик прийнято.

Тому 80 днів тому я вигадав 30 здебільшого дурацьких задач різної складності і масштабу. Задач, якими особисто мені хочеться реалізувати до того, як 30-ник принесе перший сніг сивини, як тривогу на скронях Дмитра Гнатюка. 30 ідей, як застрибнути в останній вагон, як за півсекунди до катастрофи розбивши капсулу, повернувши важіль, дотягнувшись кінчиками пальців до детонатора встигнути зробити щось кльове (на мій особистий дуже збочений смак). Щось, що закарбує мене у власній пам’яті як цікавого чувака з насиченим життям, а не 30-літнього пердуна, який у 2019 продовжує вживати слова “чувак” і “кльовий”.

Швидше за все, я просру більшість пунктів. 50% виконаного буде за щастя, я певен. Але коли тобі за 500 днів 30 – не було часу зайобуватись. Роби фігню поки молодий. Про всю цю фігню я буду писати на міні-сайті отут – 30.kulchytsky.com. Нечасто і непостійно. Можливо, взагалі не писатиму і кину все посеред дороги, це абсолютно в моєму стилі. Але спробую. Мало лі.

Зараз я це бачу як такий собі щоденник Бріджіт Джонс, тільки якби Бріджіт Джонс була мужиком, жила в Україні і любовної лінії не було б взагалі. Enjoy.

Список дічі в 30 пунктах – за лінком.